Нудьга

Травень, сонце, купчасті хмари навкруги, І начебто багато справ, Та втоми повен розум і нудьги, Весною так буває, ти, і сам не знав. Я впевнена, все завтра краще буде, Що ж лукавити… Й сьогодні

Аналіз “Сом”

Уперше цю усмішку було надруковано в 1953 р. в журналі “дніпро” з підзаго­ловком “З мисливських усмішок”. Починається твір із запрошення побувати “на річці на Осколі”, ніби спону­каючи читача до довірливої розмови. Оповідач перейнятий щирим

Леся Українка – Камінний господар

Драма Діячі Командор дон Гонзаго де Мендоза. Донна Анна. Дон Жуан . Долорес. Сганарель – слуга дон Жуана. Дон Пабло де Альварес, донна Мерседес – батько і мати донни Анни. Донна Соль. Донна Консепсьйон

Ліна Костенко – … І не дивуй, що я прийду зненацька

… І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком,

Андієвська Емма – Натюрморт з клаксоном (сонет)

Стіл з оніксу, де папороть густа. Дві сливи. Порцеляновий мікадо. В прозору віспу виноград закутий І пара (статуетка), що – чарлстон, – З долоню ледь, а тіні аж до стін, Сокира замінила мирний кодекс.

Герасим’юк Василь – Стараєшся для них

Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі. Вони простять усе, а спотикнешся – ні. Вони такі свої. Вони такі ранимі. І найрідніші в рідній стороні. Ти знаєш їх порив, гірку душевну вроду, Їх

Таня Гелетюк – Сліпці

Лежить калина мертва на снігу, Червоні ягоди на білім полотні. Вона від болю вмерла, почорнівши, Як умирають люди у житті… Байдужий день дихнув морозом Колючим, чорним, кам’яним, Повіяв вітер, застогнавши, Тривожним голосом німим. А

Заспів – Лепкий Богдан

Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. Колисав мою колиску Звук підгірської трембіти, Що від неї зорі меркнуть І росою плачуть квіти. Колисав мою колиску Голос недалеких

Юрій Андрухович – Юрцьо дрогобич

Юрцьо дрогобич, на прізвисько теж Котермак, Поночі крався v вежу, з якої все видко, – Сходи рипіли, тремтіла над оком зоря. Все, що ти можеш, – пізнати невидимий рух Війн і чуми, і вогненних

Павло Мовчан – Порода

З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, І сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, І голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, Аби захистити від страху прозору твою серцевину. Дуби мовчазні, та,