Дмитро Павличко – “На мене дивиться вікно… “

На мене дивиться вікно – Щось рідне в погляді сумному, Так ніби я забув давно Свій молодечий образ в ньому. Так довго я дививсь колись На те вікно щодня й щоночі, Що в золоті

Юрій Андрухович – Забуття

Гак, наче брама – то вхід. Є міста, до яких неможливо Зайти через браму. Є міста, до яких неможливо Зайти. І приносять великий ключ, і шукають, Куди б устромити, але Брам немає, сторожа зітерлась

Герасим’юк Василь – Якщо колгосп імені Лесі Українки

Якщо колгосп імені Лесі Українки Платив твоїй матері Півтора карбованця на місяць, Якщо із твоєї дідівщини Брали щороку Найбільшу копицю сіна, Якщо ти, початкуючий поет, Зі своїми вівцями пас кілька колгоспних – Із металевими

Поміж березами дівча іде – Стельмах Михайло

Рожевий схід. Галуззя молоде Пісні виспівує привітні. Поміж березами дівча іде У хусточці блакитній. Рукою гладить пасмо золоте, Іде, співаючи, в долину… І, може, більше дівчину ніде Ніколи не зустріну. Стою під кленом біля

Перебийніс Петро – Батькова дорога

Це наснилося, можливо, Чи привиділось мені, Чи насправді сталось диво При досвітньому вікні. Що це діється зі мною? Хоч немає вороття, – Бачу: стежкою земною Тато йде із небуття. Тато йде сорокалітній, І гойдаються

Герасим’юк Василь – Ми на камінь поклали мечі

Ми на камінь поклали мечі І в ріці наших коней купали, А чужинці прийшли уночі І на березі табором стали. Ми ховались у хвилях сумних, Перша сотня голодного війська. Ми шукали старий оберіг, Нас

Кацай Олексій – Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил

Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил, Я хапаюсь за поруччя зі сталактитів, Але знову і знову з’їжджаю у байраки Млявої цікавості до мене. Лавами застигли мовчазні валуни І, перешіптуючись шурхотом піску, Роблять вигляд,

Богдана Лапченко – Вулкан кипів, просивсь на волю

Вулкан кипів, просивсь на волю, Під хмару пилу заховавсь. Під маскою – гримаса болю, Якого сам собі завдав. Тихенько серденько шепоче: “Пробач йому, він не хотів… “ А я дивлюсь, як літо плаче. Вулкан

Юрій Андрухович – Балада Повернення

Коли мандрівник повернувся додому, Ступив за ворота, зійшов на поріг, Здійнявши на плечі дорогу і втому, – Всі радощі світу вляглися до ніг. Його не забули, його зустрічали: Вечеря з вином – на широкім

Микола Вінграновський – Український прелюд

Останній міст проплив у далині, Колеса змащені росою голубою – І Київ на Богдановім коні Пливе навстріч дніпровою водою… Вже серце під колесами петля!.. Упало серце! де тому причина?.. Вже чуть, як обертається Земля,