Герасим’юк Василь – Тоді ми зникли в лісі

Тоді ми зникли в лісі… Кроків шість – І там твій сміх і крок! Слабого світла Пучок з-між віт – ти зблідла. З того літа Він там живе між афин і дощів, Твій сміх.

Павло Глазовий – Старий дурень

Узяв собі старий дурень молоду дружину, Пожив тиждень та й не може розігнути спину. Поцілує молоденьку, погладить, мов кішку, Та й лягає спочивати на окремім ліжку. Жінка шепче: – Мерзнуть ручки, мерзнуть мої ніжки.

Олесь Гончар – демобілізованому

Ти їдеш додому туди, до дніпра. Позаду Європа, шалена пора. Ти згадку про неї довіку носи, Повище підкручуй гвардійські вуси! Були в Будапешті, були ми у Відні, Бували багаті, бували і бідні, Були ми

Іван Андрусяк – Колискова

Спи моя кохана засинай Все минеться навіть ніч минеться Голосом пролившись через край Тінь моя до тебе доторкнеться Пригорнувшись втомленим крилом До твоїх ласкавих оченяток Тінь моя освячена теплом Буде біля тебе засинати Будуть

Чорноморець, матінко, чорноморець (народна пісня)

“Чорноморець, матінко, чорноморець Вивів мене босую на морозець. Вивів мене босую та й питає: “Чи є мороз, дівчино, чи немає?” “Ой нема морозоньку, тільки роса, А я з чорноморчиком стою боса”. Ой став вітер

Максим Рильський – Епоху, де б душею відпочить

Епоху, де б душею відпочить, З нас кожний має право вибирати, Найдемо тут ми вибору багато Народів, царста, богів, людей, століть. Готичний присмерк, еллінську блакить, Легенд біблійних мідь, вісон і злато – Все можемо

Микола Вінграновський – Наїлися шпаки снігу

Наїлися шпаки снігу – співать перестали. До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували. Один вітер – Вітер Грудень, другий Вітер Січень. Третій Лютий, льодом кутий, дощами посічений. Заплакали шпаки журно, знялись за туманом, Прилетіли

Юля Потикевич – Та що ти тямиш, наївне дівча

Та що ти тямиш, наївне дівча, у світі, де править ненависть й жорстока байдужість І хто завіряв тебе в тому, що все це НЕ переможе милосердя, любов і жертовність? Та коли, для чого, чому

Павло Мовчан – “Покружляв білий лебідь… “

Покружляв білий лебідь, У небі розтанув, Затягнулося смутком затоки свічадо. Може, лебідь той був молодим листопадом, Може, він не розтанув, а просто зів’янув. Просто ніколи нам підраховувать листя, Теплі краплі збирати в гарячі долоні,

Василь Стус – Костомаров у Саратові

Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям –